Українська лялька - творчий напрямок

   Вона мала іграшки, та жодної ляльки. Але одного дня тато повернувся з відрядження й привіз своїй молодшій доньці аж дві: більша була целулоїдною, проте стала справжньою лялькою, коли мама притачала до неї тулуб з ручками-ніжками.
   У маленької Тетянки була особлива пристрасть - дивитись, як матуся шиє. Здоровецька, на погляд шестирічної дівчинки, швейна машинка "Зінгер" - це щось незбагненне. А звичайна голка, нитки та ножиці - речі прості й зрозумілі, бо мама вже дає попрацювати. На жаль, доки лише ножицями, але й цього маленькій вигадниці задосить. Тато приніс їй з роботи відпрацьовані паперові бланки, з них вона вирізає лялечки, потім робить для кожної паперовий одяг. Все це обов'язково розмальовується, а якщо трапляються літери - з них виходять чудові квіточки й візерунки. Целулоїдні дівчатка не можуть дочекатись вечора, коли хазяйка нарешті навитинається та поскладає паперових конкуренток до коробочок.
   - Тільки тоді вона згадає про нас, - сподіваються іграшкові Валя з Любочкою, - і забере з собою слухати книжку.
   Коли тато не у відрядженні - казки читає він, але частіше - мама. Зранку Тетянка знову забуде про целулоїдну пару й порине у світ витинання - її життя там. Часу гратися всіма паперовими нема, та й бажання теж - хочеться зробити ще одну дівчинку і до неї не схожий на попередні одяг. Тож коли сусідські подружки приходять у гості, завжди дістають нові іграшки - мала роздає своїх барвистих ляль усім, хто просить.
   Згодом сім'я переїде з Умані до Ірпеня. Дівчинка піде до школи, але захоплення паперовими ляльками не облишить її аж до шостого класу.
   Вона збиратиме навколо себе подружок і навчатиме їх свого вміння. Влітку вони сідатимуть під яблунею, Тетянка пригощатиме маминим пирогом а потім всі будуть спостерігатимуть її уроки рукоділля.
   Зрештою, ніхто таких ляль робити не стане, одначе всі матимуть від малої вчительки безліч дарованих витинанок. Згодом мама дозволить користуватись голкою, а потім і "Зінгером". У старших класах Тетяна виграватиме конкурси на краще карнавальне вбрання. Буде й таке - її "Шахова королева" візьме перше місце, а "Турок" - друге, позаяк одного новорічного костюму їй здалося замало. Мине чимало часу і, як тендітний паросток пробиває товстий шар асфальту щоб дістатися сонця, так і дитячі захоплення нагадають Тетяні Федоровій про себе через багато років.

Ключовий момент біографії
   Знану журналістку та мистецтвознавця турбувала одна проблема, вирішити яку їй заважало тонке відчуття гармонії а також прагнення привносити її у повсякденне життя. Йшов 1992 рік. Тетяна Федорова працювала в Українській Всесвітній Координаційній раді, де опікувалась організацією конференцій та інших міжнародних зібрань українців. У колі її обов'язків було й забезпечення діаспорян сувенірами. Заповзятливі підприємці тої пори пропонували сувенірний ширвжиток, який, можливо задовольнив би когось іншого, але не пані Тетяну.
   - Теж мені, проблема, - здивувався син і жартома запропонував, - знизь свою високу планку вимог, або… роби сувеніри сама, в тебе ж золоті руки! - і додав: - От хоча б ляльки.
   Немає нічого дивного, що того вечора слово "ляльки" стало для майбутньої майстрині немов чарівним золотим ключиком, що відімкнув у її душі щось велике й доленосне. Професіонал своєї справи, Тетяна Федорова досягла на терені журналістики поваги колег та визнання читацької аудиторії. Але чогось в її житті все ж бракувало. Підсвідоме прагнення знайти таку форму самовираження, яка б угамувала бентежну душу, не давало спокою. Захоплювалася звичаями рідного народу та збирала етнографічні матеріали, для себе й близьких хвацько шила й оздоблювала орнаментами власні вироби, за допомогою знайомих художників-ілюстраторів опанувала кілька графічних технік, майструвала для друзів паперові світильники… Та хіба все перелічиш?
   З того "ключового" моменту референт Української Всесвітньої Координаційної ради втратила спокій. Сумлінна, вона й далі продовжуватиме належно виконувати службові обов'язки, але весь вільний час присвячуватиме тепер пошукам інформації про ляльки - ходитиме по художніх і антикварних салонах, шукатиме відповідну літературу, розпитуватиме знайомих. З чого починати? За браком напутника та будь-якої практичної інформації, не залишалось нічого іншого, як покластися на власні інтуїцію, здоровий глузд та увесь рукодільний досвід попереднього життя. Щоправда, той час був непростий і досить динамічний не тільки для майбутньої лялькарки, а й для багатьох її співвітчизників. Федорова ж вечорами й на вихідних розробляла свої власні прийоми, як це тоді модно було називати - "ноу-хау".
   Цікаво, що її оточення сприйняло таке захоплення професійної журналістки з неабияким ентузіазмом. Люди несли дивакуватій подрузі власні "скарби" - клаптики тканин, бісер, якісь кольорові витребеньки, що їх шкодували викинути на смітник, але інша річ - віддати на діло. Якось пані Тетяна викликала майстра-сантехніка полагодити кран. Коли той побачив купу різнобарвних клаптиків та ще й почув, для чого вони потрібні, наступного дня приніс моток мідного дроту.
   - Знадобиться, - тільки й промовив він і не помилився, бо вона якраз замислювалася над каркасами майбутніх ляльок.
   Майже рік творчих пошуків, злетів, розчарувань та безсонних ночей - і ось з'явилися на світ три перші. То були мініатюрні україночки в народному вбранні - мікроскопічний віночок, вишита сорочка, пояс та плахта. Голівка з білої глини "часов'ярки", личко розмалювала аквареллю з клеєм ПВА. Ручки з білої шкіри, ніжок не було - плахта з сорочкою обтягували поролоновий циліндрик, який власне і не давав ляльці впасти…
   20-го липня 1993 року в житті Тетяни Федорової водночас трапились три знаменні події. Вона вперше презентувала свій творчий наробок та почула скільки він вартує а також уперше побачила який вигляд мають зелені папірці з портретом американського президента. Третя й головна подія була "стратегічною" - пані Тетяна нарешті зрозуміла, яким шляхом іти далі. Вона досі шкодує, що не залишила на згадку жодної з тих перших ляль. Їх власником став німець українського походження.
Так пані Тетяна заробила свої перші 9 доларів США.

Острозька княгиня з порцеляни
   Коли боїнг Київ-Сінгапур заходив на посадку, дружина Віктора Яковича Маштабея, Надзвичайного й Повноважного Посла України в Сінгапурі, помітила, що її чоловік неабияк хвилюється. Півтора року тому він знайшов в Інтернеті сайт Тетяни Федорової і зрозумів, що його давня мрія почала збуватися. На той час уже існувала угода з відомою художницею Євгенією Гапчинською, гуртом "Піккардійська терція" та видавництвом "Абабагаламага". Тож презентація української культури в Сінгапурі мала стати компактною, але водночас дуже насиченою акцією. Не вистачало останньої крапки, і ось - ціле гроно етномоделей: козаки, гетьмани, вельможі, панянки, селянки, парубки й дівчата… Понад усе пана Посла тоді вразила максимальна наближеність до аутентичних строїв українського народного вбрання та майстерність утілення костюмів у мініатюрах.
   Сподівання більш ніж виправдалися, а весь наробок, який вона привезла на святкування Днів української культури в Сінгапурі, присутні сприйняли на ура. Перед їх очима один за одним з'являлись порцелянові дива: боярське подружжя часів Київської Русі, Острозька княгиня Беата, Шевченківські персонажі "Гайдамаків" і молоді пари з різних регіонів України 19 століття. М'яких ляльок теж було вдосталь. А ще - авторські мотанки та чимало листівок, які одразу ж опинились у центрі уваги, бо, як виявилось, такий вид ручної сувенірної продукції дуже цінувався серед жителів міста-столиці-країни.
   Попереду чекав досить напружений графік - клопоти по підготовці експозиції та презентація колекції, яка відтепер посяде гідне місце серед зразків українського мистецтва, що представлені в цій далекій країні.
   П'ять днів пролетять для Тетяни в обставі якогось чудового замирення з собою та оточенням. Вже на зворотному шляху, під заколисуючі звуки кондиціонерів Боїнга вона збагне природу нового переживання. Тепер, у хвилини тріумфального визнання її майстерності, вона відчула життєдайний спокій, що наснажує силою кожного митця і веде його до нових просторів самореалізації.

На посиденьки до знаної майстрині
   Нарешті вони-таки вмовили її влаштувати цю зустріч. Друзі та ближнє коло шанувальників зібралися у затишному ірпінському будиночку члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Тетяни Федорової, щоб послухати відому майстриню, побачити на власні очі її численні твори а також навчитись робити мотанки.
   Присутні знали, що вона набула лялькарської слави завдяки порцеляновим етномоделям. Це містке слово Тетяна придумала для своїх ляль у 93-му, коли облишила стабільну роботу, аби повністю присвятити себе улюбленій справі. Переїхала з Києва до Ірпеня (хата залишилася у спадок від батьків).Насадила на двох сотках коло хати самих тільки квітів і занурилася у стрічки, віночки, коси, "оселедці", чоботи, кожухи, чумарки, бекеші, шаровари з керсетками, та кучми з брилями…
   Невдовзі по тому з'явилася й перша замовниця. Американка українського походження була вражена Тетяниними етномоделями, коли та стояла в День Києва на Андріївському узвозі, й одразу ж замовила весільні пари всіх регіонів України. Потім - історичні постаті. А згодом, як давня й істинна колекціонерка, ще й порубіжжя України.
   Потім також були приватні, а згодом і престижні музейні замовлення, участь у багатьох виставках, численні публікації в пресі, а також радіо- й телепрограми присвячені її творчості. Але першу шанувальницю Тетяна згадує до цього дня. Прискіплива й педантична, а з іншого боку - чуйна до усіх новацій лялькарки-початківця, та замовниця стала для неї ще й нібито вчителем…
   На запитання про свої творчі уподобання, пані Тетяна неодмінно відповідає, що вона насамперед - колорист. Тільки замість пензля в неї голка, а фарби - то тканина й нитки, якими відтворюється минувшина з її розмаїтою матеріальною культурою. А ще вона не терпить рутини та шаблонів, а відтак постійно знаходить усе нові й нові форми вираження.
   Далі гості почули з її вуст історію творчого пошуку, котрий триває донині.
   Перші п'ять років вона робить лише маленькі порцелянові ляльки. Зазвичай на одну йде зо три тижні копіткої роботи. Хоча майстерність поволі зростає, цей термін залишається незмінним, бо мисткиня весь час ускладнює свою роботу поглибленим опрацюванням кожної щонайменшої деталі . Апогеєм стає "Українське весілля минулих літ"- мізансцена за участю вісімнадцятити, розміром з долоню, дійових осіб на тлі справжнісінького, тільки зменшеного в 10 разів, інтер'єру сільської домівки позаминулого століття. До речі, ця композиція зайняла рік напруженої праці.
   Згодом з'являється інтерес до ляльок більших розмірів - тепер, окрім 16-ти сантиметрових, вона починає робити вдвічі більші, а за кілька років по тому ляльки "зростають" до півметрових. Втім останні, - то вже зовсім новий напрямок творчості - м'яка лялька, і майстриня розробляє для своїх Гафійок, Наталок, Гнатів та Северинів принципово іншу технологію. Досить тільки звернути увагу на їхні пальці, причому не тільки ручок, а й ніжок. Кожен із них згинається! Її м'які твори вже не лише інтер'єрні прикраси а ще й справжні дитячі іграшки. Пані Тетяна не раз чула від вдячних батьків, що їхні діти можуть побавитися цяцькою й облишити, а цих завжди тримають при собі.
   Почули гості також про те, що творчий пошук Тетяни Федорової не зупиняється на лише об'ємних формах, майстриня захоплюється ляльками-листівками. На паперовому тлі аквареллю відмальовуються лише ручки та голівка, решта - текстиль. Одяг, віночок, квіти - мініатюрна вишивка. Взагалі, повна відсутність "технічної підтримки" у вигляді швейної машинки чи клейового пістолета - авторський почерк лялькарки. Тільки голка й ножиці. А ще, окрім поштової форми сувеніру, вона виготовляє книжкові закладки з кольорової шкіри та невеличкі лялькові картини. Але їй і цього замало, відтак з"являються "Крихітки" - мініатюрні лялечки заввишки три сантиметри! Втім вони мають усе: і чоботи, й вишиванку, і косу з віночком (а парубок - шапку або бриль), керсетку з вишитим наріжником, плахту чи спідницю.
   Одного разу п'ятнадцятирічна онука попросить зробити їй на відоме свято Валентинчик. Бабуся запропонує альтернативу - Катеринку, так вона називає пласку стилізовану ляльку. Дівчинці-тінейджеру та її друзям текстильна плакеточка прийдеться до вподоби, й відтепер "Катеринки" також один з напрямків сувенірного жанру майстрині.
   - І нарешті - мотанки. Ці ляльки слугували нашим пращурам по-різному. Відомо, що вони використовувались у релігійних ритуалах, а також ними бавились дітлахи, - закінчила свою оповідь пані Тетяна й додала: - Впевнена, що форма мотанки з хрестом замість обличчя, навряд чи була цікава малечі в ті далекі часи. Мене ж цікавить саме її дитяча іпостась…
   Літній вечір видався напрочуд тихим, стояла та дивовижна година, коли все навкруги ніби завмирає, а повітря таке м'яке та лагідне, що його хочеться пити. Вражені від почутого, гості брали свої стільці й сідали навколо столу під яблунею. Майстер-клас розпочався.
   - Все дуже просто, - почули присутні. - За моєю інтерпретацією давньої технології, мотанка - це м'яка іграшка. Основою їй слугує тканина, і зараз я вам покажу, як правильно підготувати стовпчик, верхом якого буде голова, а решта - тулубом.
   Майстриня навчила гостей, як робити основу, як намотувати і, без допомоги нитки з голкою, закріплювати всі елементи ляльки. Також без вагань розкрила секрети колористики та особливості роботи з різними фактурами текстильних матеріалів…
   Коли хтось із присутніх згадав паперові лялечки-витинанки, вона навіть не здивувалась, бо щиросердість того, що наразі відбувалося з дорослими людьми навколо неї, нагадало пані Тетяні дитинство, її матір та дівчат-сусідок. Отак само сиділа вона літнього вечора в цьому ж садочку та навчала подружок. Дивний стан душі: таке враження, ніби нічого не змінилось. Хіба що її "учениці" подорослішали. Та й вона вже не дівчинка, навіть має онуків. А таке враження, що життя вкотре знову починається саме цієї миті.

Євген Москаленко
( журнал "Київ" 11-12,2009р.)