Подорож до Сінгапуру.     
          24 квітня в Республіці Сінгапур відкрилися Дні культури України, які проводяться за сприяння Міністерства культури і туризму України та Міністерства інформації, зв’язку і мистецтв Республіки Сінгапур.

   24 квітня в Республіці Сінгапур відкрилися Дні культури України, які проводяться за сприяння Міністерства культури і туризму України та Міністерства інформації, зв’язку і мистецтв Республіки Сінгапур.
   У церемонії відкриття Днів взяли участь близько 100 осіб, представників міністерств і відомств, ділових та мистецьких кіл, засобів масової інформації Республіки Сінгапур, дипломатичного корпусу країни перебування, українці, які проживають у Сінгапурі. З вітальним словом до зібрання звернувся Посол України в Республіці Сінгапур Віктор Маштабей.
   У рамках Днів культури з 24 квітня до 9 травня в Домі мистецтв Сінгапуру представлена виставка сучасного українського живопису відомих митців Дмитра та Євгенії Гапчинських, українських історико-етнографічних ляльок майстра декоративно-прикладного мистецтва, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва Тетяни Федорової, а також експозиція ілюстрованих книг українського видавництва "Абабагаламага", виданих англійською мовою.
   По завершенні Днів культури частина колекції творів Тетяни Федорової буде передана як українська експозиція сінгапурському музею іграшок "Мінт", а книги видавництва "Абабагаламага" – Національній бібліотеці Сінгапуру.
   Дні культури України в Сінгапурі завершаться 14 травня концертом широковідомої української вокальної формації "Піккардійська терція" у престижному сінгапурському концертному залі "Вікторія".

 Мир і спокій острова Сентоcи. У Бананово-лимонному ( за О.Вертинським) +35 за Цельсієм, а в Києві тим часом усього +3
 У церемонії відкриття Днів української культури в Сінгапурі взяли участь представники міністерств і відомств, ділових та мистецьких кіл, засобів масової інформації Республіки Сінгапур.
 Виступає спонсор заходу Таня Го - директор компанії «Saltshaker Productions…»
 З головним чарівником дитячого світу « MINT» - засновником і директором Сінгапурського музею іграшок Чанг Янг Фа, який тримає в руках мою ляльку ( «Беата Острозька»,16 ст.)
 З Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Сінгапур, доктором Віктором Маштабеєм.
   На стінах виставкової зали сінгапурського Артхаузу картини української художниці Євгенії Гапчинської, а на подіумах - роботи українського
долмейкера, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва Тетяни Федорової: ляльки, мотанки «Молодички» та ляльки-листівки (в рамках).

 Фото на згадку. З послами України, Росії, Узбекистану та їхніми дружинами.

Розповідь про мандрівку.

ДОБРА ПРИКМЕТА – ДОЩ НА ДОРОГУ

  

   Коли простеньке, але затишне авто синового друга розтинало бампером шалені потоки дощу на шляху до Києва, мені все ще не вірилося ,- невже я таки в дорозі? Щоправда, поки що тільки з Ірпеня до столиці, та все ж перші кілометри позаду. Як і позаду вагання, страхи та сумніви на кшталт « їхати-не-їхати». Попереду – сімнадцятигодинний переліт над десятьма країнами, двома морями й одним океаном (Індійським ) до Сінгапуру – країни загадкової, мені зовсім не відомої.
   Власне, не такої вже й незнаної , думала я, милуючись щільною завісою дощу, який лив з розчахнутого неба. Син мого знайомого вже шість років там мешкає і працює. З його слів, раптові зливи в Сінгапурі « висять стіною» досить часто, особливо навесні і влітку . Ради нема, парасолі не допомагають. Люди, мовляв, або пересуваються в авто, або перечікують у приміщеннях. І вся ця веремія при плюсових тридцяти п’яти за Цельсієм!
   Чимало відомостей про край, куди покликала доля , надибала в Інтернеті. Одна з українських газет навіть застерігала : « Штраф за кинутий на вулиці недопалок – 500 сінгапурських доларів, навіть якщо ви промахнулися повз урну. Куріння в громадських місцях – від 700 до 1000 сінгапурських доларів, у багатьох закладах
паління цигарок дозволяється лише в суворо визначені години».
   Та ні тропічні зливи, ні спекотне сонце, а надто штрафи за цигарки ( зізнаюсь, є дві речі, що отруюють мені життя - всюдисущий дим від курива і всюдичутні
матюки ) так не бентежили, як те, що вперше їду за кордон, везу свої роботи до країни ,де достеменно знають ціну порцеляні, з якої зроблена половина ляльок моєї колекції. Тут вона, поряд зі мною, дбайливо запакована у двох коробках.
   А на передньому сидінні - основна « група підтримки» всіх моїх творчих ініціатив і починань – син Євген. Саме він на той перший несподіваний лист, надісланий
на мій e-mail із Посольства України в Сінгапурі, зреагував миттєво : «Мамо, і не вагайся, - треба їхати! Підготуйся добряче і їдь. Світ побачиш, роботи свої покажеш». « Лише з тобою»,- подумала я. А тим часом втішене моє ego солодко нашіптувало : « Знайшли (!) тебе(!) серед світового павутиння Інтернету (!) - не маєш права відмовлятися».
   Відповіла згодою, сподіваючись на примарність пропозиції . Головне, який стимул для роботи! Не поїду – влаштую персональну виставку в Спілці, зухвало
міркувала далі.
   За ті півтора року, поки організатори узгоджували терміни, шукали спонсорів, періодично замовкаючи надовго, потім знову озивалися новими запитаннями та
уточненнями – спокій мені лише снився. Тривала напружена робота. Добре, що задумів, хоч греблю гати, але їх же треба ще неабияк втілити. Затямила одне – коли вже випаде нагода, то всю красу українського народного та історичного вбрання мої ляльки мають репрезентувати глядачам якнайкраще.
   До останнього жевріла надія, що Євген полетить зі мною ( художник, співавтор, рідна людина, трохи знає англійську, врешті, чоловіче плече… ). Не склалося. Як
і не склалося вирушити творчим гуртом: запрошені, крім мене, художниця Євгенія Гапчинська в останній момент їхати відмовилася, подала тільки свої картини, кілька книжок видавництва « Абабагаламага» англійською розрадити теплим словом на чужині, звісно, не могли, а « Піккардійська терція» давала концерт, коли мене вже там не було.
   Отож, їдуть зі мною у мандри мої ляльки: « Давньоруські боярин і бояриня»(12-13 ст.), «Беата – княгиня Острозька»( представниця української еліти 16 ст.),
«Ярема та Оксана» ( літературні персонажі поеми Тараса Шевченка « Гайдамаки» ( кін. 18 ст. ). Решта – Гафійка , Ґандзя ,Оксанка ,Бойкиня, Тернопільчанка, - вбрані за народною традицією кінця 19-го – поч.20 століть. Є і дві роботи , виконані за міфологічними мотивами, - «Козак – Перелесник» ( драма-феєрія Лесі Українки « Лісова пісня») та «Лада (Леля)» - головна дійова особа на святого Юрія (6 травня).
   Дощова злива супроводжувала аж до Бориспільського летовища. Сонце побачила вже з вікна літака, коли той перетнув зону щільної хмарноти і почав набирати
швидкість і висоту в напрямку Амстердама.
   Столиця Нідерландів запам’яталася лише величезним аеровокзалом з рухомими доріжками, нервовим чеканням повідомлень про нашу чергову посадку і обов’язковим
переведенням годинника на європейський час.
   І ось, нарешті, перевіряються (вже вкотре!) документи, скануються речі, тіло і розкішний боїнг на 400 місць розкриває назустріч свої обійми-двері.
   Маленький телевізор, вмонтований в крісло літака, показує картинку земної кулі, крихітний білий літачок, що повільно рухається, і відстань, яку він має
подолати – «всього» 10 524 км.
   Заздалегідь знаючи, що попри зручне крісло, м’який плед, сніжно-білу подушку під голову, заколисуючі звуки кондиціонера, на мене чекає безсонна ніч, вмикаю
індивідуальне світло і поринаю в записи, зроблені мною завдяки Інтернету, довідників, газет.

   Коротка географічна довідка

   Республіка Сінгапур. Площа 647,5 кв . км. Населення 4 300 000. Мови: малайська, китайська, тамільська, англійська. Грамотність – 93%. ВВП – 109 800 (Україна
– 189 400.- Т.Ф.). ВВП на душу населення 26 500 ( Швейцарія – 28 000; Україна – 3 850. – Т.Ф.)

З інтернетсайтів

   До 19 ст. острів Сінгапур був майже безлюдним. Коли під час однієї з експедицій 1819 року службовець Ост-Індської компанії англієць Стамфорд Рафлс вперше ступив на його берег, тут мешкало 120 рибалок.
   Велика Британь одразу ж оцінила стратегічне розташування острова, збагативши таким чином свою імперську корону ще одним « діамантом».
   Згодом тут було створено потужну військову базу і порт, що сприяло масовій імміграції китайців.
   1942 – 45 роки – японська окупація. Судноплавство припиняється. Населення терзає голод. Та вже з кінця 1945-го економіка починає потроху спинатися на ноги, 1959 року Сінгапур отримує самоврядування. Прем'єр-міністром стає завзятий профспілковий діяч, юрист за фахом і націоналіст за покликом душі 35-літній Лі Куан Ю. 1965-го виборюється незалежність.
   Нині Сінгапур – центр міжнародної фінансової діяльності та виробництва комп’ютерів і телекомунікаційних систем.
Читаючи історію народження держави, я підрахувала, що Лі Куан Ю за 30 літ свого прем’єрства (1959 – 1990) вивів країну на фантастично високий рівень добробуту. Яка особистість! Чому ж ним, як першокласним державотворцем, досі не зацікавилися наші ЗМІ, не переймають досвід наші урядовці?
   Отож, крім основного бажання репрезентувати Україну своїми етномоделями, з’явилося ще одне – на власні очі побачити цю крихітну країну, яка майже з нічого ( не маючи ані родовищ, ні чорноземів, навіть пісок і прісну воду везуть з Малайзії) стала однією з найбагатших у світі.
   Так за роздумами промайнула ніч. Тільки оголошення стюардів та метушня пасажирів свідчили про лічені хвилини до посадки. Лайнер швидко, але дуже м’яко втрачав висоту. Якось водночас за ілюмінатором промайнуло море ( а може й океан )із, здавалося, нескінченною вервечкою розмаїтих кораблів ( сінгапурський порт – один з найбільших у світі) і сила-силенна закучерявленої зелені.
   Вочевидь, це таки була гарна прикмета – дощ на дорогу. Забігаючи наперед, скажу, - погода в Сінгапурі, на превеликий подив навіть тамтешніх мешканців, за п'ять днів перебування не влаштовувала мені випробувань. ( Був інший негатив, та я його залишаю за кадром.)

КРАЩЕ РАЗ ПОБАЧИТИ…

   А далі – калейдоскоп подій, як уві сні . Аеровокзал. Зустріч з нашим Послом Віктором Яковичем Маштабеєм. Потім – всього один ковток розпеченого повітря ( хоча сонця за хмарами не вгледіла), пірнаю в машину з кондиціонером, знайомлюсь із директором компанії « Saltshaker Productions…» спонсором заходу Танею Го та першим секретарем нашого посольства Всеволодом Мициком. Курс – на готель.
   За вікнами джипу проносяться вулиці, хмарочоси і площі міста-столиці-країни. До суперідеальної чистоти я була вже морально готова, вразило інше : дерева,
чагарники, кущі й кущики ,- все вкрите червоними, рожевими, малиновими, блідо- фіолетовими та жовтими квітами.
   Спадають на думку рядки пісні Вертинського « В бананово-лимонном Сингапуре». Лимонів щось не видно, а от грона бананів і волохаті кульки кокосів тут як тут,
на деревах обабіч дороги.
   Квітучі дерева., переважно невисокі, але якісь дуже крислаті, як пізніше довідалася, ще й із «секретом»: їхні листочки повертаються вертикально до землі
перед зливою. Отакої! Тобто, не лише парасолі, а й дерева не дають прихистку в дощ. Що ж, тропіки є тропіками.
   До готелю доїжджаємо дуже швидко, ліфт стрімко закидає весь гурт на шостий поверх . Кімната 603. Моя. Заходять усі, крім водія- індуса. Буквально шкірою
відчуваю якесь шалене напруження. І аж коли на їхнє прохання почала розпаковувати свій багаж, коли почали з-під картону, паперу, флізеліну та синтапону з’являтися перші ляльки, побачила, як засяяли очі Віктора Яковича (він же ініціатор проекту), як полегшено всміхнулася моя одноіменниця ( нагадаю, спонсор заходу з сінгапурської сторони), я збагнула : моє хвилювання ніщо у порівнянні з їхнім. Одна справа картинки сайту - майже « кіт у мішку», інша – роботи «наживо».
   Відлягло й у мене. Бачу, ляльки порцелянові, м’які шиті, навіть мотанки «Молодички» сприймаються «бліц- худрадою» на ура.
Але на те, який захват викличуть мої ляльки-листівки, ніяк не сподівалася. Тим-то вони в листах перепитували мене, чи привезу їх із собою. Річ у тім ,що
такий вид сувенірів у Сінгапурі вельми поширений, та саме ручна робота цінується найбільше.
   Усе дійство зайняло, від сили, хвилин десять, затим високоповажне товариство побажало мені гарного відпочинку після важкої дороги і попрощалося до
післязавтра – дня монтування виставки.

   МИР І СПОКІЙ СЕНТОСИ
   Двері зачинилися, і я, нарешті, роздивилася своє нинішнє помешкання. Кімната чотиризіркового готелю « Рандеву» викликала в мене відчуття справжньої «білої
леді».
   Все є для праці й відпочинку - від величезного телевізора і комп’ютера, вмонтованих у стінну панель, до білого махрового халата і таких же капців. У
холодильнику – асортимент напоїв та наїдків ( дуже дорого: пляшка води – 5 доларів, а крихітний пакетик соку - 6), у тумбочці біля ліжка, на якому вільно розляглося б четверо, цілком толерантно співіснують Біблія, Коран і збірник буддистських сутр ( звісно, англійською).
   Незважаючи на комфорт, майже королівське ложе та вправи для релаксу, поринути у світ Морфея не вдалося. Проте, на диво, друга ніч безсоння не завадила
цікаво й змістовно провести ,по суті, перший день перебування в країні чотирьох культур ( малайська, тайська, індійська, китайська) та шести релігій ( буддисти, індуси, мусульмани, сікхи, християни, зороастрійці).
   На острів Сентозу, що в перекладі означає « Мир і спокій» . можна потрапити автобусом, машиною чи монорейкою. Приваблює, звісно, остання. Закриті чотиримісні
кабіни ( кондиціонер!), причеплені до товстелезного тросу, «пливуть» на висоті близько трьохсот метрів над портовими спорудами, чималим будмайданчиком і справжніми джунглями. Потім розповіли, оскільки місто розростається, а землі мало, тому розширюють його за рахунок затоки, даруйте за повтор, завозячи пісок з Малайзії.
   На диво-острові, крім фантастично гарної природи, пав, які вільно походжають алеями, та затишних пляжів, є вельми достойні заклади: Музей історії Сінгапура й
океанаріум. Аби роздивитися все детально, замало було б цілого дня, тож поділюся враженнями бодай фрагментарними.
   Очікуваних панорам, діорам, стендів та інших стандартних музейних прибамбасів я не побачила. Натомість, тільки-но відчинилися двері всередину, з перших
кроків на мене буквально «впала» волога напівтемрява із специфічними звуками і запахами джунглів. Дивовижно! Рухаюсь крізь справжні прадавні хащі, з-під ніг шурхонув кінчик хвоста якогось гада, чути «сухі» постріли зі зброї минулих століть, за стовбурами дерев чийсь шепіт китайською, японською чи англійською… Таке враження, ніби тут народжується немовля, далеке майбутнє якого - незалежна і процвітаюча республіка Сінгапур.
   Далі – жанрові побутові сценки: родина зібралася на чаювання; запросили дитячого лікаря; заручини молодих; рибалки лагодять свій нехитрий реманент, розмаїті
народні свята. А тепер помножте все це на кількість культур! Кожну представлено достойно. Постаті як живі, лише завмерли на мить, аж не віриться, що вони воскові. Зали – від крихітних кімнаток до імітації площ, де розгортаються карнавальні дійства. Завершальну залу прикрашають грандіозні бігборди з обличчями сінгапурців давноминулих літ, минулих і нинішніх.
   Океанаріум містить силу-силенну видів морських та океанських мешканців, але є й прісноводні, зокрема й одна з найбільших риб у світі.
Опинившись на відкритому просторі острова, відчула, що, незважаючи на щільну хмарність, температура повітря десь градусів за тридцять. Тим-то на пляжі довго
не затрималась. Звісно, трохи поплавала в Сінгапурській затоці Південно- Китайського моря, а коли відчула підступність захованого сонечка на палаючих плечах, аби не ризикувати, подалася до готелю. І якраз вчасно. Тільки-но зайшла, пролунав телефонний дзвінок.
   Всеволод Мицик спочатку люб’язно поцікавився самопочуттям та першими враженнями, а затим повідомив, що на завтра заплановано не лише монтаж виставки, а й
знайомство з Музеєм іграшок та його директором паном Чангом, і що Посол заїде по мене вранці.
   - Справді, назва острова «Мир і спокій», де провела день, відповідає його призначенню, - це була остання моя думка перед тим, як, нарешті, міцно
заснути.

   МИТЬ ФАНТАЗІЇ ТА НОСТАЛЬГІЇ…

   Коли я вперше з листування довідалась про існування Сінгапурського музею «Mint», одразу ж заходилася шукати в словниках переклад незнайомого слова. «М’ята» або «монетний двір», так воно перекладається з англійської. Асоціації, які б пояснювали назву, не з’являлися. «Може, мається на увазі духмяний запах
дитинства ?...»,- просторікувала я сама з собою.
   Виявилося дещо інше. « MINT» - це абревіатура від « Moment of Imagination and Nostalgia with toys» – «Мить фантазії та ностальгії з іграшками». Саме така
повна назва першого у світі музею іграшки ,що розвивається. Він один з кращих у світі і найбільший у Південній Азії. Тут зібрані експонати з 25 країн, зокрема з Америки, Японії, Китаю, а також, далеких для Сінгапуру, Німеччини та Болгарії.
   Перший поверх казкового будиночка займають кафе, ресторан і бар. Тут можна пообідати, провести корпоративну вечірку або просто посидіти за філіжанкою кави,
відпочиваючи після екскурсії музеєм.
   Саме тут і відбулося знайомство з головним чарівником дитячого світу під назвою «MINT» - його засновником і директором паном Чангом Янг Фа.
   - Колись тут була невеличка крамничка. Її місце розташування чимсь припало мені до душі. Викупив площу над магазинчиком також, вклав шалені гроші в проект,-
захоплено розповідає господар.
   Нині ми бачимо справжнє диво архітектури та дизайну. Широкі, ніби гвинтові, сходи, спокійне тепле освітлення, оригінально розміщені скляні шафи з іграшками,
зали і зальчики. На горішньому поверсі, присвяченому космічній тематиці, – квадрат прозорої скляної підлоги, крізь яку видно вулицю, тротуар, перехожих, квіти, зелень.
   Пан Чанг обожнює своє дітище. Експонати, а їх нині налічується понад 50 тисяч, розшукує по всьому світу. Його колекція містить не лише найдавніші іграшки, а
й настільні та механічні дитячі ігри. За склом мешкають розмаїті бетмани і кінг-конги, термінатори і мікі- мауси, клоуни та мініатюрні солдатики, різні види «озброєння», є «військова техніка» навіть перших радянських літ. А розмаїття плюшевих ведмедиків просто вражало. Окремий розділ займають етнографічної ляльки – глиняні, дерев’яні, керамічні як фабричної, так і ручної роботи.
   Серед експонатів є й такі раритети, зокрема виготовлені з середини 19-го до середини 20-го століть, ціна яких на сьогоднішній день сягає десятки тисяч
доларів.

    ВІВАТ, УКРАЇНО !

   Отже, наснажена й одухотворена ностальгійною та фантазійною атмосферою світу дитинства, їду до «Артхаузу» готувати свої роботи до експонування.
   Вернісажем, де будуть представлені живопис Євгенії Гапчинської, мої ляльки-етномоделі та книжки київського видавництва «Абабагаламага» завтра
відкриватимуться Дні культури України в Сінгапурі.
   По дорозі трапилася невеличка пригода. Посольське авто, в якому я їхала, зупинилося на червоне світло. Раптом помічаю поряд за вікном мотоцикліста в уніформі
, далі ще й ще.
   - Бачте, ми опинилися всередині ескорту, що супроводжує якогось поважного урядовця,- коментує Віктор Якович. - Чи не машина самого Лі Куан Ю он там, попереду?
Чекатиме зеленого світла, як усі.
   - Той самий, легендарний Лі Куан Ю ?! – вигукую здивовано.
   - Так. Це найшанованіша і найвпливовіша після президента і чинного прем’єра людина.
   - А коли їде Перша особа,- цікавлюсь я,- так само, як усі чекає зеленого світла ?
   - Так.
Коментарі, як кажуть, зайві.

   Нарешті 24 квітня. Зранку пішов дощ. Сінгапурський - але теплий, тихий і якийсь медитативно-заспокійливий.
   Відкриття Днів української культури в Сінгапурі, що проводяться за сприяння Міністерства культури і туризму України та Міністерства інформації, зв’язку і
мистецтв Республіки відбулося в одному з найкращих приміщень, колишньому будинку Парламенту – нинішньому Домі мистецтв.
   У церемонії взяли участь близько ста осіб, представників міністерств і відомств, ділових та мистецьких кіл, засобів масової інформації Республіки Сінгапур,
дипломатичного корпусу країни перебування, українці, які мешкають тут.
   Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Сінгапур Віктор Маштабей спочатку звернувся до присутніх з вітальним словом, а потім представив автора
цих рядків.
   Того ж дня в Інтернеті з’явилася інформація про подію, де, зокрема, повідомлялося:
   « У рамках Днів культури з 24 квітня до 9 травня в Домі мистецтв Сінгапуру представлена виставка сучасного українського живопису відомих митців Дмитра та
Євгенії Гапчинських, українських історико-етнографічних ляльок майстра декоративно-прикладного мистецтва, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва Тетяни Федорової, а також експозиція ілюстрованих книг українського видавництва « Абабагаламага», виданих англійською мовою.
   По завершенні Днів культури частина колекції творів Тетяни Федорової буде передана як українська експозиція сінгапурського музею іграшок «Мінт», а книги
видавництва «Абабагаламага» - Національній бібліотеці Сінгапуру».

   Звісно, спогади про той чудовий вечір запам’ятаються надовго. У мене ніби виросли крила. Усвідомлюючи, що вся увага присутніх сфокусована на мені, як єдиній представниці загальномистецького цеху України, намагалася триматися на висоті. Десь бралися потрібні слова, щоб задовольнити всіх бажаючих поспілкуватися, розповісти детально про кожну свою роботу, сфотографуватися на пам’ять. З’явилося й чимало охочих купити ту чи ту ляльку. Але виставка є виставка! Співвітчизники, особливо ті, хто давно з України, розпитували про все, у декого особливо проривалися ностальгійні нотки.
   - Все тут добре. Квітів - море. Але ж вони чомусь не пахнуть, не те що наші чорнобривці. А за соловейком як скучила!,- сповідувалась мені одна співрозмовниця.

   Наступного дня мною дуже гречно опікувалися Віктор Якович та його мила дружина пані Наталя: показували місто та його визначні місця. Найбільше сподобався готель Рафлса. Споруда, збудована позаминулого століття, філігранно відреставрована, повністю зберігає стиль і дух первозданності. Темне дерево, вишукані
інтер'єри в англійському колоніальному стилі. На стінах старовинні літографії про минуле Сінгапура. Відбудований та реставрований коштом американців, нині цей шестизірковий готель – перлина міста, але власність Сполучених Штатів. Вхід вільний. Будь-хто може прийти помилуватися квітучими сквериками зі старовинними скульптурами, фонтанчиками. На одній з невеличких галявин справляли весілля. Гості – у бальних сукнях та смокінгах, гурт скрипалів грає щось класичне.
   Відлітала пізнього вечора сповнена поваги, любові і величезної вдячності до цих двох людей, які в останні години перебування, зігрівали мене своїм душевним
теплом і словом у цій, по суті, чужій мені країні.
   Та по приїзді додому наздогнав мене лист із Посольства такого змісту:

   «Дорога пані Тетяно,
   Ваші чудові твори продовжують славне життя у Сінгапурі. 14 травня вони вітали учасників концерту а-капела-хору «Піккардійська Терція» і радували українців,
що брали участь у цій визначній події Днів української культури в Сінгапурі.
   Ваші прекрасні ляльки брали участь також у вечірці на честь виконавців хору від імені українців, представників місцевої громадськості та дипломатичного
корпусу.
   Бажаємо Вам міцного здоров'я, творчої наснаги й визначних успіхів у Вашій благородній діяльності з пропагування надбань нашої історичної спадщини».

   Відтак, далека, колись чужа країна, стала рідною і близькою завдяки людям, котрим не байдуже українське мистецтво, а також моїм лялькам, що «прописалися» там назавжди.
   Тетяна Федорова
   Сінгапур – Київ.

Журнал «Народне мистецтво» www.folkart.kiev.ua